Михайло Леонтьєв. Леонтьєв Михайло Володимирович Коментар прес-секретаря роснафти
Прес-секретар «Роснефти» Михайло Леонтьєв відмовився коментувати телеканалу «Дождь» інформацію, що з'явилася в соцмережах, про те, що глава «Роснефти» Ігор Сечин, як і раніше, користується автомобілем з «мигалкою», хоча вона йому не належить за законом.
«Пройдіть, будь ласка, у дупу. Прийміть запевнення у нашій незмінній повазі», – відповів на запитання Дощу, чому Сечін отримав «мигалку», прес-секретар «Роснефти» Михайло Леонтьєв. Прес-секретар президента Дмитро Пєсков не відповів на запитання, чи Володимир Путін надавав спецсигнал голові держкомпанії.
До 2012 року Сєчін пересувався на автомобілі зі спецсигналом як віце-прем'єр. «Дощу» не вдалося виявити будь-який указ президента, який надав би керівнику «Роснефти» право користуватися «мигалкою». Усі відомства, співробітники яких можуть користуватися «мигалкою», перераховані в указі президента «Про впорядкування використання спецсигналів», який він підписав у травні 2012 року. Відповідно до тексту документа, наприклад, уряду покладено 32 «мигалки», адміністрації президента – 22, ФСБ – 207. «Роснефти» та інших державних компаній в указі немає.
Сечин може пересуватися автомобілем, який йому надала не його компанія, а стороннє відомство, що має право на «мигалку», – Федеральна служба охорони, сказали «Дощу» два федеральні чиновники. Такі рішення не оформлюються громадськими указами, уточнив один із співрозмовників. «Ми не маємо до цього відношення», – сказали «Дощу» у прес-службі ФСТ та адресували з усіх питань у «Роснефть».
«Дощ»
На те, що Сечин пересувається автомобілем зі спецсигналом, у грудні минулого року звернула увагу журналістка «Лайфу» Анастасія Кашеварова. За її словами, «Сєчін їхав із Кремля сам за кермом».
Традиційно на автомобілях ФСТ встановлюються номери із серією ЕКХ, зазначає федеральний чиновник. У передбачуваного автомобіля глави "Роснефти" саме така серія. Номер Mercedes, який публікувала Кашеварова, Е939КХ77.
Кремлівський кореспондент «Лайфу» Олександр Юнашев розповів «Дождю», що також неодноразово бачив, як Сєчін сідає в автомобіль саме з цим номером. Причому, за його словами, за головою "Роснефти" їздить і машина супроводу. Один раз він сів за кермо сам, а як тільки він трохи від'їхав, до нього ззаду під'їхав автомобіль супроводу, якщо не помиляюся, темно-синій Volkswagen. Але зазвичай Сечин сідає на заднє сидіння своєї машини, причому на відміну від усіх чиновників він сідає не праворуч, а ліворуч, тобто позаду водія. Це найбезпечніше місце. Я одного разу спитав у нього, чому він так робить. Він відповів, що це звичка із минулої роботи», – розповідає журналіст.
Високопоставлений федеральний чиновник стверджує, що спецслужби мали інформацію про те, що життя Сечина перебуває під загрозою після «справи ЮКОСу». Йому потрібна охорона та супровід, щоб убезпечити себе від помсти колишніх акціонерів нафтової компанії, випливає зі слів співрозмовника «Дощу». Через це ж, за його версією, і «мигалка»<...>
Глави інших державних підприємств і корпорацій не користуються «мигалками», випливає з відповідей їх прес-служб питанням «Дождя». Прес-секретар голови «Газпрому» Олексія Міллера повідомив, що той користувався спецсигналом до указу президента 2012 року, але після цього втратив привілей. "Коли вийшов указ, ми підкорилися", - пояснив співрозмовник Дощу. У прес-службах «Транснафти», Ощадбанку, РЗ та «Ростеху» також запевнили «Дощ», що їхні керівники та співробітники не їздять на машинах із «мигалками».
Леонтьєв також є співвласником двох технологічних компаній. Одна з них - резидент «Сколково», імовірний основний власник другий - колишній чиновник Росриболовства, який звинувачувався у шахрайстві на суму кілька сотень мільйонів рублів; бізнес обох тісно пов'язаний із державними замовленнями. Спецкори «Медузи» Іван Голунов та Ілля Жегулєв розібралися, що це за компанії та що там робить Леонтьєв.
Леонтьєв та аеродинаміка крила
Весною 2013 року публіцист Михайло Леонтьєв виступив із різкою заявою. Він захищав «Сколково» від «наїздів» Слідчого комітету Росії та Рахункової палати, які звинуватили інноваційний центр у неефективності. У телепередачі «Однак» на Першому каналі та статті в однойменному журналі, головним редактором якого він є, Леонтьєв пояснював, що «Сколково» - єдиний у світі венчурний фонд, який не «забирає проект у розробника».Леонтьєв добре знайомий із принципами роботи «Сколково». Він є співвласником одного з резидентів фонду, компанії «Оптіменга-777», яка займається аеродинамічним проектуванням крил для літаків.
Заснували її у 2012 році випускник мехмату Томського держуніверситету Сергій Пейгін та його ізраїльський партнер Борис Епштейн. Через рік після цього 10% підприємства став володіти Михайло Леонтьєв, а Оптименга-777 отримала від Сколково близько 80 мільйонів рублів в рамках гранту на створення програмного продукту, який дозволяє сильно скоротити вартість і терміни проектування літакового крила. Компанія заявляла, що проект носить «революційний характер»: тестове завдання з оптимізації крила їхній алгоритм вирішив за 27 годин, а програми компанії Boeing – за 50 днів.
Сергій Пейгін
|
В ОАК «Медузі» підтвердили, що «Оптіменга» виконувала низку робіт з математичного моделювання конструкцій, однак зазначили, що подібні роботи замовляють одразу кільком компаніям.
«Я цих хлопців [з „Оптіменгу“] знаю з дитинства, вони дуже талановиті, я їм намагався допомагати, але жодного бізнесу там немає, на жаль, – повідомив „Медузі“ Михайло Леонтьєв. – Інноваторів ніхто ніколи не любить. Це все сльози і стогін, жодне слово „бізнес“ не застосовується до цієї історії. Багато людей намагалися якось допомогти, але не можна діяти проти системи. Система може зробити «Суперджет»».
Леонтьєв та рибальський флот
Літаки - не єдина галузь інтересів Михайла Леонтьєва. Є в нього й бізнеси, пов'язані із водним транспортом. У квітні 2013 року журналіст став співзасновником компанії «Агро-Марин-СПГ», яка займається проектуванням суден, що працюють на зрідженому природному газі. (Про те, що Леонтьєв має частки в «Оптіменгу» та «Агро-Марин-СПГ», також розповідав телеканал «Дощ».)Основний власник "Агро-Марина" - британська компанія Valser Oil, яка, за даними комерційного реєстру Великобританії, належить двом офшорам, зареєстрованим на Маршаллових островах: Pintox Systems Limited та Syten Group Limited. Дані про директорів та власників цих компаній не розкриваються. Лише у міністерстві юстиції Нової Зеландії зареєстровано 25 компаній, заснованих Pintox та Syten; деякі з них фігурували у скандалах, пов'язаних із відмиванням коштів через молдавські банки.
У квітні 2017 року Valser Oil опублікувала повідомлення про включення до списку осіб, які впливають на діяльність компанії, Валерія Сураєва – громадянина Австрії, який народився в Росії у 1960 році. Це людина, відома на суднобудівному ринку: у 2000-х Сураєв очолював відділ рибопромислового флоту, портів та судноремонту в Росриболовстві. У ході перевірки відомства у 2010 році Рахункова палата виявила махінації навколо мільярда рублів, отриманих у 2005-му на будівництво науково-дослідних кораблів на Далекому Сході. Один із контрактів виграла компанія «Науково-виробничий центр промислового рибальства, розвідки та моніторингу морських біоресурсів» (НВЦ), зареєстрована в Ярославлі.
«За документами науковий корабель було збудовано, Сураєв підписав акт приймання, після чого на рахунки НВЦ перевели понад 283 мільйони рублів, - розповідали „Известиям“ джерела у МВС. – Потім ці гроші розчинилися на рахунках фірм-одноденок». У ході перевірки Рахункової палати з'ясувалося, що скелет судна так і залишився стояти на стапелі заводу в Хабаровську серед сміття та металобрухту. Ще три недобудовані судна в рамках того ж проекту так і не зійшли зі стапелів заводу на Кіровщині.
Правоохоронні органи підозрювали, що реальний власник НВЦ Валерій Сураєв. Після початку перевірки Росриболовства він звільнився з держслужби та очолив цю ярославську компанію. У 2011-му, як повідомляв «Росбалт», Сураєв отримав посвідку на проживання в Естонії; ще через рік проти нього було порушено кримінальну справу за підозрою у шахрайстві, з колишнього чиновника взяли підписку про невиїзд. У МВС не відповіли на запит Медузи про хід слідства.
2013-го НПЦ було оголошено банкрутом - сталося це за позовом компанії «Марин-Інвест», власником якої була Valser Oil, яка згодом заснувала «Агро-Марин-СПГ». Агро-Марин ж викупила більшу частину майна НВЦ за мільйон рублів; крім того, компанії повністю належить Хабаровському суднобудівному заводу.
Михайло Леонтьєв був знайомий із Валерієм Сураєвим задовго до цих подій. На початку 2000-х років він присвятив цілий випуск своєї авторської програми на Першому каналі проблемам рибальського флоту – і опублікував кілька колонок Сураєва про ці проблеми у журналі «Однак».
«Він прийшов до мене [як до журналіста] з проблемами [рибалки] і вразив мене. У мене було програм десять на цю тему, – згадує Леонтьєв. – Ми з Сураєвим разом робили дуже серйозну річ – якщо у нас зараз у Росії залишилося якесь рибальство та якісь перспективи створення російських судів, то цим країна завдячує Валерці Сураєву, якому я трошки допоміг».
Ще один старий знайомий Леонтьєва є гендиректором «Агро-Марин-СПГ» – це Володимир Колосков, колишній перший заступник гендиректора «Видавничого дому Родіонова», який видавав закриті у 2015 році журнали «Селянка» та FHM. У тому ж видавничому домі працював і Леонтьєв – наприкінці 2000-х він два роки очолював журнал «Профіль».
Перші три роки після створення «Агро-Марин-СПГ» ніяк не проявляла себе. Наприкінці 2016-го компанія виграла два тендери у Крилівського державного наукового центру на розробку та модернізацію рибальських суден на зрідженому природному газі. Обидва контракти були укладені за процедурою «Закупівля у єдиного постачальника» - оскільки їхнє укладання, згідно з документацією, було необхідне для запобігання аваріям та іншим надзвичайним ситуаціям «непереборної сили».
На розробку проектів двох кораблів у «Агро-Марин-СПГ» пішов лише тиждень - уклавши держконтракт 25 листопада, компанія передала готовий проект замовнику 2 грудня. "Комерсант" пояснював, що такий поспіх пояснювався просто: фінансування робіт велося за федеральною цільовою програмою "Розвиток цивільної морської техніки на 2009-2016 роки" і перенести терміни прийому готових робіт на наступний рік чиновники не могли. Як з'ясувалося трохи пізніше, суди за проектом «Агро-Марина» будуватимуть на базі корпусів кораблів, які колись не добудували компанії Валерія Сураєва.
За словами джерела, знайомого з діяльністю компанії, «Агро-Марин-СПГ» планувала взяти участь у будівництві танкерів-газовозів льодового класу - вони необхідні, щоб вивозити Північним морським шляхом скраплений газ, який компанія «Новатек» видобуває на Ямалі коштом, отримані із Фонду національного добробуту.
Газовозів потрібно близько півтора десятка. Перший з них (його назвали «Крістоф де Марджері» на честь загиблого в авіакатастрофі у Внуково голови компанії Total) прибув на Ямал наприкінці березня 2017 року з Південної Кореї – проте планується, що далі газовози будуватимуть у Росії, на далекосхідній судноверфі «Зірка ». Ця судноверф належить «Газпромбанку» та компанії «Роснефть», прес-секретарем якої є Михайло Леонтьєв. Сам Леонтьєв повідомив «Медузі», що «проект із газовозами був, але я не в темі».
Леонтьєв стверджує, що "ніколи в житті навіть однієї копійки від цих [компаній] не отримав". «Якщо хтось записав мене в засновники з якихось цілей – бог їм суддя. Я приблизно пам'ятаю, про що мова йде, але навіть назви цих компаній я не згадаю, - сказав він. - Чи мало кому я намагався допомогти? Я спробував допомогти приятелеві зняти фільм. Кожна людина в житті має спроби кому-небудь допомогти, якщо вона не закінчена підонка».
[ІА "РБК", 10.05.2017, "Михайло Леонтьєв виявився власником частки в технологічних компаніях": У розмові з РБК прес-секретар «Роснефти» назвав публікацію «Медузи» «ні про що». Там нічого немає, нічого не було і, на жаль, нічого з цього не вийшло. Нуль рублів, нуль копійок, нуль результату. Нуль всього. І це дуже шкода. Мені хотілося б, щоб там щось було», - заявив він.
За словами Леонтьєва, «усі безглузді натяки» на його фінансові інтереси в компаніях, згаданих у статті, не мають підстав. «Та все, що я від цього отримав, я передав би особисто Михайлу Борисовичу Ходорковському. Тому що це дуже багато геморою», – сказав він.
Він зазначив, що діяльність компанії "Оптіменга-777" триває. «Люди працюють, щось роблять. Сергій Пейгін (володіє 27,5% компанії - РБК) - він прикладний математик дуже високого світового рівня. Він цим займався у різних країнах, він дуже хотів це робити тут. Вони справді роблять це дуже здорово», - сказав він.
«Щодо риби, то ви можете подивитися, скільки я писав з приводу квот під кіль. Було витрачено певний час. Зараз, до речі, можна казати, що результат є, бо квоти під кіль є. Який це має відношення до конкретного бізнесу? Жодного», - додав Леонтьєв. - Врізання К.ру]Оригінал цього матеріалу
© ЦУР , 22.01.2017, Фото: East News , Ілюстрації: ЦУР
Михайло Леонтьєв заборгував 233,5 млн рублів вкладникам Інвестбанку
Спонсорські 170 млн рублів "Роснефти" ситуацію з боргом журналу "Однак" не виправили
Анастасія ГоршковаЯк стало відомо Центру управління розслідуваннями (ЦУР), видавнича група «Прес Код», що випускала журнал «Однак» Михайла Леонтьєва, повинна вкладникам збанкрутілого Інвестбанку 233,5 млн руб. Немає жодних ознак, що ці гроші повернуто: пристави не можуть знайти видавництво навіть для стягнення податкової заборгованості. Раніше ЦУР дізнався, що в травні 2015 року «Роснефть» виділила 170 млн рублів на підтримку видання свого віце-президента, що зазнає проблеми, після чого журнал закрився.
Інвестором медійного стартапу Леонтьєва була «Конверс груп» батька та сина Антонових. Витрати на перший рік проекту, за твердженням Леонтьєва, повинні були скласти до $4 млн. "Ми хочемо перетворити цей проект на комерційно успішне видання, і у нас є можливості перечекати важкі часи", - заявив Леонтьєв на прес-конференції, присвяченій запуску тижневика. Проте» у кризовому 2009 році. Він також підкреслив, що інвестор «наполягав на фінансуванні проекту», навіть незважаючи на застереження Леонтьєва щодо складнощів з рекламою та окупністю інвестицій.
Гроші виділялися кредитними лініями Інвестбанку Антонова-молодшого з жовтня 2009 до листопада 2010 року. З грудня фінансування журналу припинилося, а на початку 2011-го Володимир Антоновпродав свої частки у банку його топ-менеджерам. Мабуть, нових акціонерів медіа-актив бентежив, але вдалося домовитися: банк отримав 15% видавництва (частку «Першого каналу»), а за кредитами доручилося ТОВ «Снорас-нерухомість», 50% якого на той час належали діловому партнеру Антонова - заступник голови правління Академхімбанку Віктор Ямпільський. До 2013 року журнал виходив уже раз на два місяці.
За даними СПАРК, акціонерами ТОВ «Видавнича група “Прес Код”» є Михайло Леонтьєв (15%), Катерина Сєдова (15%), Інвестбанк (15%) та зареєстрована на Кіпрі Dukelevel Holdings Limited (55%). У 2009 році Леонтьєв говорив "Комерсанту", що мажоритарний акціонер - основний інвестор проекту.
А потім в історії з'явився ЦП. 3 грудня 2013 року він відкликав у Інвестбанку ліцензію - через незадовільну якість активів. На той момент банк займав 80-й рядок серед найбільших банків Росії з оцінкою активів 75600000000 рублів. Незабаром з'ясувалося, що для розрахунку з кредиторами банку не вистачить 44 млрд. рублів. Цей рекордний розмір діри на той час, який можна порівняти лише з збанкрутілим Міжпромбанком Сергія Пугачова. Інвестбанк визнано банкрутом 4 березня 2014 року. Агентство зі страхування вкладів (АСВ) зайнялося пошуком активів та стягненням дебіторки. Станом на літо 2016 року АСВ вдалося повернути вкладникам лише 4,1 млрд рублів із 40, всього заборгованість банку перед кредиторами становить 60,2 млрд руб.
Рішення про визнання Івестбанку банкрутом
|
І ось тут починається найцікавіше. Рішення набуло чинності ще 30 грудня 2015 року, але ознак, що гроші повернуто до Інвестбанку, немає. Важлива деталь – представники «Прес Коду» на судових засіданнях не були присутніми. За даними «СПАРК», видавництво більше року не звітувало до податкової. А за даними бази судових приставів, розпочаті у серпні та листопаді 2016 року виконавчі провадження зі стягнення боргів за податками з «Прес Коду» незабаром було припинено: неможливо встановити місцезнаходження боржника, його майна або отримати інформацію про гроші на рахунках (ст. 46 год.). 1 п. 3 ФЗ «Про виконавче провадження»).
Михайло Леонтьєв – російський журналіст та публіцист, беззмінний ведучий телевізійної програми «Однак». На сьогоднішній день веде авторську програму «Головна тема» на радіо «Комсомольська правда», обіймає посаду прес-секретаря та віце-президента корпорації «Роснефть». Відомий своїми різкими висловлюваннями у бік колег, а також політиків, у тому числі інших держав.
Дитинство і юність
Михайло Володимирович Леонтьєв народився інтелігентної сім'ї 12 жовтня 1958 року. Міра Мойсіївна, мати майбутнього журналіста, працювала викладачем у Московському інституті ім. Плеханова, отець Володимир Якович був авіаконструктором. За національністю новонароджений виявився наполовину євреєм, наполовину російським.
З дитинства Михайло Леонтьєв мав пристрасть до літератури – хлопчик читав «запойно», особливо йому подобалися історичні повісті та романи. У 5 років батьки хотіли записати дитину на фігурне катання, але вона відмовилася. У підлітковому віці хлопчик пристрасно сперечався з бабусею, доводячи їй закоренілу комуністку недоліки політики СРСР. У старших класах Михайло потай від батьків читав заборонені у роки журнали.
Журналіст Михайло Леонтьєв на презентації книги «Час зраджувати» / Дмитро Рожков, Вікіпедія
Після школи хлопець вступив на економічний факультет плеханівського інституту та успішно захистив диплом у 1979 році. У молодості майбутньому журналісту доводилося підробляти вантажником.
Після вишу Михайло Леонтьєв влаштувався у НДІ, намагався реалізуватися в економіці. Терпіння вистачило на кілька років. У 1985 році Михайло звільнився з НДІ, з цього моменту життя стало яскравішим. Молодий учений освоїв столярне ремесло, був звичайним робітником у Літературному інституті та сторожем на дачі. На життя Леонтьєв заробляв ще репетиторством.
Журналістика
Біографія Михайла Володимировича тісно пов'язана із журналістикою. У 1987 році Леонтьєва серйозно зацікавила соціологія – цій темі було присвячено перші аналітичні статті Михайла. Ще за 2 роки чоловік повністю присвятив себе журналістиці. Спочатку він працював політичним кореспондентом у виданні "Комерсант", потім очолював відділ у "Незалежній газеті".
У зв'язку з початком судового процесу у справі екс-міністра економічного розвитку Росії Олексія Улюкаєва постало питання про виклик до суду голови «Роснефти» Ігоря Сечіна. У відповідь на запитання ЗМІ, чи з'явиться така висока персона до суду, прес-секретар Сечіна висловився в тому дусі, що таке рівносильне виклику на засідання самого Господа Бога.
Джерела ТАРС стверджують, що Ігор Сєчін заявлений свідком. Прес-секретар «Роснефти» Михайло Леонтьєв дуже скептично сприйняв ідею викликати до суду свого боса і заявив, що суд цілком може вважати клопотання захисту необґрунтованим:
— Ми ж знаємо цю звичайну манеру, що захист намагається викликати президента Путіна, Трампа, панове бога, – це звичайна практика. Зазвичай суд відхиляє такі необґрунтовані вимоги.
Мабуть, на думку Леонтьєва, що озвучує думку керівництва «Роснефти», виклик до суду Сечіна – так само «необґрунтоване блюзнірство».
Втім, Леонтьєв наголосив, що якщо суд вимагатиме, то Сечин з'явиться на засідання:
- Ігор Іванович законослухняний громадянин Російської Федерації. І якщо суд зобов'яже його бути присутнім, немає жодних, крім виробничої потреби та графіка, жодних перешкод для того, щоб він виконав свій громадянський обов'язок.
Ключова фраза тут – якщо суд зобов'яже бути присутнім. Але чи вважатиме суд за потрібне це зробити – невідомо. Нагадаємо, що на судовому розгляді між Олексієм Навальним та олігархом Алішером Усмановим суд відхилив клопотання опозиціонера про виклик до суду прем'єр-міністра Дмитра Медведєва.
Заява прес-секретаря «Роснефти» виглядає не зовсім зрозумілою, оскільки Ігор Сєчін зіграв не останню роль у справі Улюкаєва. Нагадаємо, що екс-міністра економічного розвитку РФ Олексія Улюкаєва звинувачують в отриманні хабара в особливо великому розмірі ($2 млн). Але оскільки заявлено про вимагання Улюкаєва, керівництво «Роснефти» виступає безневинною жертвою і відповідальності за передачу цієї суми не несе. Агентство Reuters стверджує, що Улюкаєва запросив на зустріч, де його і пов'язали з грошима, сам Ігор Сєчін. Тож бажання захисту досягти присутності Сечіна на суді цілком обґрунтоване. Питання тільки в тому, чи вважає за потрібне глава «Роснефти», рівний «Путіну, Трампу і богу» знизитися до подібного візиту.
Прес-секретар досить специфічно відреагував на питання журналістів телеканалу "Дощ" про те, на яких підставах голова компанії пересувається на автомобілі зі спецсигналом - так званою мигалкою. "Пройдіть, будь ласка, у дупу. Прийміть запевнення у нашій незмінній повазі", - сказав Леонтьєв.
За даними видання, компанія "Роснефть" не має права користуватися машинами з мигалкою. Перелік служб, які мають такі привілеї, прописано в указі президента "Про впорядкування використання спецсигналів", який він підписав у травні 2012 року. Відповідно до тексту документа, наприклад, уряду покладено 32 мигалки, адміністрації президента – 22, ФСБ – 207. "Роснефти" та інших державних компаній в указі немає.
У той же час, стверджує телеканал, Сєчін таки користується мигалкою. Про це ЗМІ розповіли кілька джерел, включаючи одного федерального чиновника. Наприкінці минулого року фотографія його автомобіля зі спецсигналом з'являлася і в Інтернеті: журналіст Life Анастасія Кашеварова опублікувала у своєму "Інстаграмі" кадр із Mercedes на тлі кремлівської стіни. За твердженням Кашеварової, Сєчін сам сів за кермо цієї машини, вийшовши з Кремля.
При цьому у Ігоря Сечіна може бути можливість пересуватися без заторів - це не буде протиправно, якщо інше відомство надасть йому автомобіль, наприклад, Федеральна служба охорони. Такі рішення не оформлюються громадськими указами, уточнив один із співрозмовників. Проте каналу у ФСТ сказали, що не мають відношення до цієї історії.